ДЕЩО З ІСТОРІЇ БУДИНКУ, ДЕ РОЗМІЩЕНИЙ ІНСТИТУТ БІОЛОГІЇ ТВАРИН НААН
В. В. Влізло, Ю. Т. Салига, Біологія тварин, 2007, т. 9, № 1–2
На мальовничій південній околиці Львова, яка тепер уже давно поглинута містом, 1913 року постав добротний великий триповерховий будинок. Ця, оточена зеленими шатами снопківських парків споруда, яка вже майже 50 років відома, як провідний науково-дослідний інститут Української Академії Аграрних Наук, заснований Степаном Зеноновичем Ґжицьким, на початку своєї історії була домівкою іншого інституту — Інституту господарчого виховання жінок імені Яніни Карловіч в Снопкові (1913–1940 рр.), або школи польських пань.
Минулого літа, після майже 70-літньої відсутності, до Львова з Вроцлава приїхала старенька польська пані — Чеслава Вачкевіч (у дівоцтві Щесновіч). Метою її візити було відвідання своєї «альма матер» — колишнього Снопківського жіночого господарчого інституту, у якому вона навчалась з 1931 по 1934 роки. З великим захопленням і приємною ностальгією пані Вачкевіч знову ходила коридорами будинку, його подвір’ям, де пройшли, за її словами, найщасливіші три роки юності. Завдяки безпосереднім спогадам пані Вачкевіч та іншою інформацією, яку вона люб’язно надала, можемо тепер дізнатися більше про історію будинку, у якому зараз працюємо.
У другій половині 19 століття у Польщі з ініціативи Ядвіги Замойської почали створювати спеціальні жіночі школи домоводства та господарчого виховання. Завданням цих закладів було не тільки добра підготовка дівчат до раціонального ведення господарки, головним чином у селі, але й виховання їх у польському патріотичному дусі. Трохи згодом виникла ідея створення такої школи на теренах східної Польщі. Головною ініціаторкою цього була Яніна Карловічовна (1882–1937 рр.) (див.фото), яка 1905 року разом з Юлією Лукашевською та Марією Вишневською зорганізували осередок із підготовки до заснування запланованої школи. Уже через рік школа зафункціонувала в Олеську неподалік Золочева, згодом — у 1911 році її було перенесено до Білого Каменя.
Велика потреба і зацікавленість у такій діяльності спонукали до створення у 1907 році Товариства господарчого виховання жінок (Towarzystwo Gospodarczego Kszalcenia Kobiet — TGWK). Це товариство інтенсивно провадило господарчі курси у багатьох місцях і водночас опікувалось над новоствореними дівочими школами у Жидачеві, Тлумачі і Білому Камені. Розбудова такого господарчого шкільництва привела до великої потреби у підготовці педагогічного персоналу для своїх шкіл. Таким чином у Яніни Карловіч та Ванди Чарториської виникла ідея створити вищий навчальний заклад господарчий саме для вирішення цієї проблеми. Яніна Карловічовна офірувала для цієї мети частину земель зі свого маєтку у передмісті Львова — Снопкові. Ванда Чарториська, у свою чергу надала велику фінансову допомогу а також сусідній фільварок. 1911 року було посвячено наріжний камінь та розпочато будівництво майбутньої вищої жіночої господарчої школи. Мури росли досить швидко і вже через два роки — у 1913 р. у новому великому будинку розпочали науку перші слухачки Господарчої семінарії у Снопкові.
Обов’язковими вимогами до абітурієнток новоствореного навчального закладу були: досягнення 18-літнього віку, свідоцтво про закінчену середню освіту, польська національність (приймали також закордонних полячок), римо-католицьке віросповідання та довідка про стан здоров’я. Більшість учениць школи мали поміщицьке походження.
Наука у семінарії тривала два роки. Навчальна програма була побудована за прикладом аналогічних навчальних закладів Бельгії, Швейцарії, Данії і Чехословаччини. Після складання всіх екзаменів з обов’язкових предметів студентки отримували так званий абсолюторіум, після чого мали ще скласти кінцевий іспит, що вже давало їм право працювати.
Вибух першої світової війни на деякий час перервав діяльність школи, але вже восени 1915 року після відступу росіян зі Львова, знову розпочався навчальний процес і наступного року до першого дипломного екзамену приступило 16 абсольвенток. Під час воєнних дій в семінарії було організовано опіку над раненими польськими солдатами, також працювала кухня для убогих. У 1918–1920 роках викладачі та студентки снопківської школи брали участь у українсько-польських боях за Львів. В будинку школи було організовано шпиталь для польських вояків. За заслуги перед Польщею у цій війні школа була відзначена Хрестом Оборони Львова, який урочисто було вмуровано на фасаді будинку у 1934 році. Цікаво, що в 1916 році у Снопкові відпочивав, протягом трьох тижнів Йозеф Пілсуцький, потім він ще двічі відвідував школу у 1919–1920 роках.
Школа у Снопкові кілька раз змінювала свою назву. У період 1918–1928 років вона називалася «Господарча семінарія» і підпорядковувалася Міністерству освіти. У 1925–1935 роки за вказівкою міністра освіти Станіслава Грабського її було перейменовано на «Головну господарчу жіночу школу», а в період 1935–1938 рр. вона діяла як «Приватна господарча жіноча школа». У 1938–1939 рр. заклад носив назву — «Приватний інститут господарчого виховання дівчат ім. Яніни Карловіч» і водночас у 1938 році він отримав статус вищого неакадемічного навчального закладу.
З 1925 року термін навчання було продовжено до трьох років. Протягом двох перших років студентки мали практичні і лекційні заняття, а після отримання абсолюторіуму (див. останні сторінки) та складання тридцяти двох колоквіумів діставали право вибору спеціалізації у сфері годівлі тварин, городництва або домашнього господарства. Програма третього року навчання складалася з восьми місяців практики і двохмісячного теоретичного курсу. Після складання екзаменів із своєї спеціалізації, а також із психології і педагогіки випускниці отримували диплом який давав їм право викладати у господарчих школах. Керівництво школи дбало про високий рівень навчального процесу. Викладачами тут були відомі професори і асистенти Львівського університету, Львівської політехніки, Рільничої академії (Дубляни), Вищої економічної школи і Львівської ветеринарної академії.
Всі студентки під час навчання мешкали в інтернаті який розташовувався у цьому ж приміщені, велике значення приділялося релігійному і патріотичному вихованню.
Завдяки доброчинності Яни Карлович, яка у 1926 році подарувала для школи ще одну частину своєї землі неподалік головного будинку було споруджено ще один трохи менших розмірів (тепер будинок №57, вул. Василя Стуса) там було організовано дитячий притулок, у якому перебувало понад п’ятдесят дітей, які мали у своєму розпорядженні бібліотеку, лекційний клас для старших дітей, центр опіки матері і дитини, амбулаторію, а також дві культурно-освітні світлиці для молоді в яких працювала театральна і освітня секції для мешканців Снопкова. В цьому ж будинку діяв невеликий магазин у якому студентки набували практики організації торгівлі і бухгалтерської справи.
У 1939 році після захоплення Львова радянськими військами делегація НКВД реквізувала частину маєтку школи і повідомило про націоналізацію її будівель і прилеглих територій. На дуже короткий час радянська влада відновила діяльність школи, але кардинально змінила і обмежила навчальну програму. Вже у перших днях березня 1940 року школу було повністю ліквідовано.
Про Снопківський дівочий інститут можна довідатись ще багато цікавого. Наприклад, однією з його студенток була Софія Батицька — міс Польщі і віце-міс Європи 1930 року.
На превеликий жаль, доступної інформації, документів, фотографій про історію приміщення, де зараз знаходиться наш інститут, збереглося дуже мало. Тому навіть ці невеликі фрагменти, сподіваємось, будуть цікавими для всіх.
У цій статті використані спогади Марії Ґумінської, Чеслави Вачкевіч.
