Велич деяких справ є не стільки в розмірах, скільки у їх своєчасності.
© Сенека

 

Ґжицький Степан Зенонович

14.01.1900–19.08.1976 рр.

доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР, академік УСГА,

засновник інституту і перший його директор (1960–1961 рр.)

 

Народився 14 січня 1900 року в родині сільського вчителя в с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області. Після навчання у початковій школі в селі Довгому, де згодом працював його батько, Степан Зенонович у 1911 р. вступив до Тернопільської гімназії, яку закінчив екстерном у 1920 р. У цьому ж році він стає студентом правничого факультету Українського університету, м. Львів. Юриспруденція не приваблювала молодого Степана Ґжицького і він після трирічного навчання в університеті у 1923 р. вступив до Львівської академії ветеринарної медицини. Його любов до обраної спеціальності, наполегливість у навчанні привернули увагу видатного вченого, завідувача кафедри лікарської хімії, проф. Вацлава Морачевського, великого приятеля Василя Стефаника. Завдяки В. Морачевському студент Степан Ґжицький знайшов себе у великій науці.

Будучи студентом третього року навчання, С. З. Ґжицький почав працювати заступником асистента кафедри лікарської хімії і загальної патології. Після закінчення академії, займаючи посаду старшого асистента, Степан Зенонович підготував і захистив дисертацію на тему «Вплив односторонньої і мішаної дієти та додатку солей на деякі компоненти крові і сечі» і одержав ступінь доктора ветеринарної медицини. Після захисту дисертації продовжував науково-дослідну роботу і, завдяки клопотанню проф. Вацлава Морачевського, як стипендіат Фонду народної культури, був відряджений до Берліну, де протягом 1932–1933 рр. працював в Інституті біохімії у лабораторії директора інституту, відомого вченого-біохіміка Карла Нойберга.

У 1934–1935 рр. С. З. Ґжицький досліджував хімізм м’язового паралічу, завдяки чому зробив вагомий внесок у вивчення патогенезу міоглобінурії у коней. Перебуваючи у відрядженні за кордоном (1932–1933 рр.) у Ветеринарній академії в Берліні, а також у Ветеринарному університеті у Відні (1937 р.), вивчав біохімічні зміни крові тварин, зокрема хворих на лептоспіроз та патогенез паралітичної міоглібінемії коней. У цей період він з’ясував роль інсуліну в хімізмі м’язового скорочення. Ці та інші дослідження по суті започаткували виникнення нового напрямку в біологічній науці — клінічна біохімія. На основі проведених дослідів ним було написано працю «Дослідження складу крові і м’язів при паралітичній міоглобінурії». У 1934 р. за наукові праці Степану Ґжицькому було присуджено наукове звання приват-доцента.

З 1935 р. і до останніх днів життя С. З. Ґжицький очолював кафедру біохімії Львівського зооветеринарного інституту, а з 1960 р. також лабораторію обміну речовин Українського науково-дослідного інституту фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин. У 1937 році Степан Зенонович вдруге виїхав за кордон, до Відня, де проводив дослідження в клініці дрібних тварин відомого австрійського вченого проф. Давида Вірта. Протягом 1939–1940 рр. Степан Зенонович розгорнув велику наукову і педагогічну роботу. У 1940 р. йому присуджено науковий ступінь доктора біологічних наук і звання професора. 

Під час німецької окупації проф. Степан Ґжицький викладав на фахових курсах. У травні 1942 р. його обрано дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Після закінчення Другої світової війни проф. С. З. Ґжицький працює у Львівському ветеринарному інституті та докладає багато зусиль для відновлення навчального процесу і науково-дослідної роботи на кафедрі. Активно залучає до наукової роботи студентів — майбутніх аспірантів та асистентів кафедри.

У 1951 р. проф. С. З. Ґжицького було обрано член-кореспондентом АН УРСР, а в 1959 р. — дійсним членом Української академії сільськогосподарських наук. Йому було доручено керівництво лабораторії біохімії сільськогосподарських тварин у новоорганізованому Науково-дослідному інституті агробіології. Саме лабораторія біохімії сільськогосподарських тварин цього інституту, що згодом була реорганізована в Науково-дослідний інститут землеробства і тваринництва західних районів УРСР, відіграла значну роль у підготовці наукових кадрів. Сюди прийшли в основному випускники Львівського зооветеринарного інституту — його учні. Одночасно велась також підготовка наукових кадрів на кафедрі біохімії, котра стала базою для підготовки майбутніх учених.

Завдяки успішній підготовці наукових кадрів у галузі біохімії (Головач В. М., Пупін І. Г., Кусень С. Й., Скорохід В. Й., Розгоні І. І., Макар І. А., Лагодюк П. З., Вридник Ф. І., Палфій Ф. Ю. та інші), дальшому поглибленню і розширенню досліджень з обміну речовин в організмі тварин, у листопаді 1960 року на базі лабораторії біохімії цього інституту було створено Український науково-дослідний інститут фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин. Новостворений інститут став не лише великим науковим центром у галузі біохімії сільськогосподарських тварин, але й координатором досліджень з фізіології та біохімії в державі. У цьому ж році проф. С. З. Ґжицькому присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки УРСР.

Підготувавши 16 докторів і 52 кандидати наук, Степан Зенонович став фундатором Львівської школи біохімії сільськогосподарських тварин. Його учнями є: академік ВАСГНІЛ і УААН Ф. Ю. Палфій, академік УААН П. З. Лагодюк, член-кореспондент УААН І. А. Макар, член-кореспондент АПН України О. Ф. Явоненко, професори С. Й. Кусень, І. Д. Головацький, О. М. Лемішко, В. Й. Скорохід, А. А. Туревський, В. М. Головач, І. Г. Пупін, Г. І. Калачнюк, І. І. Розгоні, І. В. Шуст, Я. Л. Германюк, К. О. Дрель та інші. Ним опубліковано 220 наукових праць. Його монографія «Сечовина в годівлі жуйних тварин» сприяла формуванню нових напрямів фундаментальних і прикладних досліджень в галузі тваринництва.

Наукова діяльність С. З. Ґжицького мала два напрями: дослідження біохімічних процесів у сільськогосподарських тварин у зв’язку з різними захворюваннями, тобто питання клінічної ветеринарної біохімії та вивчення особливостей обміну речовин у різних видів тварин, зокрема жуйних, для розробки теоретичних основ підвищення їх продуктивності. Розгортаючи й поглиблюючи дослідження з обміну речовин при паралітичній міоглобінурії коней, С. З. Ґжицький  висунув власну теорію патогенезу цієї хвороби і запропонував новий метод лікування міоглобінурії за допомогою гормону інсуліну. Він з’ясував роль фосфорних сполук у м’язах під час роботи та під дією піридоксину й адреналіну. Вперше показав роль адреналіну в процесах розпаду і синтезу глікогену.

Праці С. З. Ґжицького про особливості обміну речовин у сільськогосподарських тварин дістали широке визнання. Найвагоміший його здобуток — з’ясування ролі рубця у жуйних тварин у загальному метаболізмі організму та вивчення симбіозу мікроорганізмів, що заселяють їх рубець, з організмом жуйних тварин. Вивчення особливостей обміну речовин жуйних тварин у зв’язку з їх годівлею і вирощуванням дало вагомий доробок для розробки теоретичних основ підвищення їх продуктивності та якості продукції.

Школою проф. С. З. Ґжицького з’ясована роль слизової оболонки рубця жуйних тварин у вибірковому всмоктуванні окремих речовин, що значно впливає на регуляцію процесів травлення в передшлунках. Встановлена можливість проникнення окремих метаболітів, в тому числі тих, які синтезуються у слизовій оболонці рубця, у зворотному напрямку, тобто в порожнину рубця. Вперше було встановлено, що рубець жуйних тварин здатний всмоктувати іони калію, хлору, РО4+2, тіамін і ціанкобаламін, амінокислоти, а також можливість проникнення окремих метаболітів у зворотному напрямку. Цими дослідженнями було доведено, що однією із функцій рубця, як органу травного каналу, є забезпечення оптимального середовища для нормальної життєдіяльності мікроорганізмів. Розкрито біологічну суть симбіотичних взаємин, що послужило теоретичною основою використання небілкових джерел азоту в годівлі жуйних тварин.

За цей цикл наукових досліджень і видатну діяльність у галузі біохімії сільськогосподарських тварин проф. С. З. Ґжицькому було присвоєно звання Заслуженого діяча науки і техніки УРСР, нагороджено орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора та іншими державними відзнаками.

Визнанням наукового доробку проф. С. З. Ґжицького, вшанування його славного імені є заснування Президією УААН на клопотання вченої ради ІБТ премії імені С. З. Ґжицького для видатних робіт у галузі природничих, біологічних та ветеринарних наук (Постанова Президії УААН від 24 жовтня 2002 року, протокол № 15 «Про затвердження Положення про іменну премію науково-дослідної установи УААН»). 

Колектив Інституту біології тварин, вшановуючи свого засновника й першого директора, встановив на фасаді лабораторного корпусу меморіальну пам’ятну відзнаку з портретом С. З. Ґжицького, а лабораторії обміну речовин, у якій він був завідувачем, присвоєно його ім’я — Лабораторія обміну речовин ім. проф. С. З. Ґжицького. На честь 95-річчя великого вченого-біохіміка в інституті під керівництвом І. Б. Ратича створено музей.

Професор Ґжицький Степан Зенонович помер 19 серпня 1976 р. у Львові та похований на Личаківському меморіальному цвинтарі.

 

Корисна інформація

Журнал Біологія тварин

Спецрада

Конференції

Інститут пропонує

Публічна інформація